Записки перед бурей

{ 03:21, Суббота 13 Ноябрь 2010 } { Написано в душа } { 1 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
вечірній суботній сумбур, хотілося зробити чимало, а вдалося нічого.так хотілося прожити цей день, лише вмиралося.бо боляче.хоч немає на це причин. а ще оце прагнення любити. я хочу, справді хочу полюбити і навіть у душі шось таке тепле воруушиться, а нікого. просто нікого.крім тих кого любити насправді неможна. в сенсі не можна. неможна закохатися в одруженого чоловіка, або в жінку, або у священика, а більше нікого нема. ізоляція яку я сама створила аж занадто щільна, а ще ж ізоляція створена іншими. і так багато умовностей.отак приходжу на день нароження, а мій подарунок, той який довго вибирала, і готувала і продумувала до дрібниць просто непотріб.отак власне почуваюся.непотребом.і всі це знають.кому ж можна подарувати непотріб.а після цього закохаюся у якогось придурка і страждатиму ще більше. навіщо. бо по-іншому просто не вмію.

ку-ку

{ 02:07, Понедельник 27 Сентябрь 2010 } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
оце остапа тобто мене понесло. один нещасний масаж голови і я вже цілий день думаю про цю таку непривабливу для мене зовні людину. нічо шо він малий. і зовсім не у моєму смаку. дура. остання дура. треба закінчувати з цією дурнею і почати працювати. фуф. написала. мусить полегшати.

неповна енциклопедія моїх страхів

{ 07:13, Вторник 20 Июль 2010 } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
нестерпно.хочеться бігти кудись.втекти. просто втекти.нестерпно. я боюся, що ти остання людина, якій досі не байдуже що зі мною коїться відречешся мене, відмовишся, покинеш, залишиш, відправиш мене які оті інші у дурку на обстеження. а я просто жива. розумієш я жива. і не вмію вдавати що не страждаю. я страждаю від спеки, ні хоч і вона мені дошкуляє, не від відсутності крапель спокою чи дощу, я страждаю, бо не можу жити отак у сірому будні і вдавати себе щасливою. не мусить щодень бути свято, не треба феєрверків чи фонтанів, не треба пафосних слів, тільки трохи життя, отого справжнього життя. я пропускаю найлюбішу у світі Євхаристію, бо боюся людей, їхнього відкинення, бо немає нічого такого болючого як простір наповнений людьми, чужими людьми. отими які лише мить тому були найближчими а тепер лише зиркають холодністю сердець.  і від того мені стає нестерпно боляче, почуваюся пошматованою, і все болить як одна відкрита рана.стоптана і спаплюжена. я боюся бути довго з Богом, бо боюся що і Він мене залишить, тому мушу втікати від Нього на довго, щоб коли повернуся, то трохи довше вже побути з ним  і не боятися набриднути. так само втікаю від тебе. ти бо занадто добре мене знаєш. боюся, що прошу забагато: слухати і терпіти, і коли вже мені бракує сил терпіти самотужки увесь той біль всередині мене, то біжу з усіх сил сказати тобі, як мені боляче. коли вже мені не сила терпіти, приходжу, а двері зачинено. і тоді мені ще більше хочеться бігти чимдуж, втікати, що ти вже більше не витерпиш отієї моєї внутрішньої чорноти і просто пішов. як зробили чимало. вибач за порівняння, ти не заслужив цього. але і ти людина. а ще більше боюся, що усі ті мої болі вигадані, надумані і несправжні. що тоді. що тоді лікувати. що тоді так болить у мені. відчуженість. навіть вдома. навіть серед дуже близьких. я вкотре втікаю від Бога, від усіх з того страшенного розчарування, бо не вмію ані любити, ані бути вірною, лише вимагати, просити, жебрати, й так не довіряючи і піддаючи сумніву кожен навіть щирий жест. я не можу жити далі вдаючи що все кльово і супер. бо це не так. маю, працю, відносне житло, родину, людей яких іноді можу назвати друзями, однак, не маю себе. все що я роблю для годиться, для треба, для того, щоб не було соромно дивитися в очі мами, хоч у чомусь від неї не залежати, але я не хочу всього цього. не хочу цієї рутини й нудоти. не вмію жити отим спокійним  "на трієчку, згодиться". не можу спати спокійно і вдавати абсолютно задоволену і реалізовану. під цим усвім вимушено правильним, немає мене.

реализм в серых тонах

{ 01:09, Среда 26 Май 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
что опять со мной происходит. все раздражает и ничто не приносит удовольствия. все серое. а когда хочется завернуться в серый то и его нет. ничего не хочется. остается лишь одно большое разочарование. в себе. в других. в отношениях. реализм. вот он какой. скупая реальность и краски куда-то выветрились из головы.  выгорели. и на улице сильный ветер. уууу.зачем это все. зачем я.варюсь в этом. никудышный из меня волшебник. не удается совершить даже малейшего чуда. все одна реальность.даже любимые детские сказки уже видятся мрачными и полными страданий. совсем не волшебными. сколько не выдумывай а жизнь она одна. она жестокая. и чуточку с горчинкой. отчаяние. та ладно. все поглощает лень и рутина. и я уже не та. скучаю за какими-то частичками я, всего пару лет назад. и так порой не хватает детского взгляда на привычные вещи.

{ 12:29, Среда 28 Апрель 2010 } { Написано в просто сны } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
два моїх сни все ще не відпускають мене на волю.я страшенно люблю колобка.не закохана у нього.зовсім ні. він став мені батьком. замінив того. хто пішов давно і назавжди. сни ті відбивають мої найпотаємніші страхи. що врешті любитиму так, що не зможу жити без нього. як людина без води. люблю його. бо є за що. і нема за що. в першому сні він покинув мене і йшов не озираючись, як я його не просила залишитися. йшов, бо я зробила щось нікчемне, щось принизливе. як я  не просила, він пішов. залишилось лише почуття любові і туги.
вдруге, за кілька днів. люблю і шукаю, а коли кажу йому про це, лише розсміявшись, отим лише його сміхом, сказав, що це лише я вигадала, що немає нічого незвичайного. і це в якійсь мірі заспокоїло мене. лише щораз виразніше люблю його, виразніше усвідомлюю наскільки. люблю може найменш показною любов*ю.хоч і ревнивою. знаю, що не є найулюбленішою посеред його дітей. однак, без сумніву любленою. попри всі мої вибрики. скучаю за ним. і сумую за тими часами, коли могла годинами просиджувати з ним за чаєм, або просто затнувшись мовчати. скільки вже перерйшли разом, через скільки прірв йому вдалося мене перевести.

это было вчера..это было не с нами...)

{ 02:27, Четверг 15 Апрель 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
вчера был мой день рождения. с каждым годом ожидания растут а их исполнение пока медлит. для меня это болезненный день, потому что это всегда в некотором роде отчет. как прошел год. как я его прожила. что изменилось. насколько я приблизилась к своей мечте. это также знаковый день потому, что становится видно скольких друзей я приобрела а скольких потеряла за этот год. и каждый год я даю себе зарок, что в следующий день варенья буду не одна. но пока ни разу не удалось это исполнить. и речь не толпе обожателей или в том, что нет отношений. но все не то. и как-то так получается, что весной только иллюзии, которые к осени выветриваются. и я снова одна. упала встала, отряхнула битые коленки и снова вперед. и как это не банально звучит хочется постоянности. впрочем в некотором роде она появилась с новой работой. уже полтора месяца постоянства. так о чем же я. др. о нем честно вспомнил только один человек. мама и родные не считаются. как впрочем не в счет поздравления на фсяких социальных ресурсах. зато яндекс обо мне помнит)) интерессно как бы мы жили без этих всевозможных напоминаний. сколько всего изменилось за последние пару лет. тут меня унесет в просторы глобальности. так что стоп. а еще меня поздравил названный отец. и это как точка в самоидентификации. вопреки всем неудачным попыткам отцовства в моей жизни. есть еще такой человек, который может меня вытерпеть. приятельница, пригласила меня на фильм (а потом я совсем случайно и вовсе не "случайно")проговорилась о ДР. ну уже потом она "проговорилась" еще кому-то и тут уже цветы, ненужные подарки. на фильме я встретила игоря, и ему тоже проговорилась приятельница. но все это уже не то. подарки. вот загадка в чем. фильм о мученике. в подарок от разных людей книжки о мучениках и монахинях. хух. вот это так. вот и загадочку загадал мне Господь Бог.всем люди как люди. а мне вот.даже в такой день. мученичество. я конечно не питаю иллюзий на счет собственно мученичества - мама в детстве срого-настрого запретила когда-либо становиться мучеником)).по-дурацки. всплыло в памяти. на этом все закончилось. пару строк в бумажный дневник. немножко поплпкав над своей несчастной судьбой я уснула. из окружающих и даже близких друзей никто так и не узнал что вчера был за день. остается спросить как Малышу:а собаки не будет? не будет. видать так и помрешь дурой. такие вот выводы.до следующего дня рождения сталось...)
@настроение: сумбурно-радужное

болею я...

{ 03:07, Вторник 16 Март 2010 } { Написано в душа } { 1 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
уже четвертый день я болею, хотя не имею такой привычки уже давно, и все эти свиногрипы проходили мимо последних полгода. а тут.зрасьте. а все просто. стоило лишь обидеться на колобка, как уже через пару часов явилась простуда. мириться? ну уж нет. он меня обидел. пусть звонит. я вообще не хочу слышать его медоточивых речей. вру конечно. я искренне скучаю за ним. но. раз так.

{ 07:04, Вторник 23 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
как трудно все-таки балгодарить жизнь за самое себя....

щось важливе

{ 10:49, Вторник 23 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
я зрозуміла щось важливе. чому я не вибрала цю багатообіцяючу роботу, чому не хочу мати стосунків із цим чоловіком. просто тому, що я сама цього не хочу. я просто не готова так жити. не тепер. і все так у моєму житті лише тому, що я до цього не готова, а не тому, що Бог цього не хоче а бо не дає. моє життя завжди було таким яким я його бачила, яким хотіла бачити, яким обирала. і тепер я зробила такий вибір, бо так хочу. бо так насправді не хочу ані ресторанів, ані пишноти, ані якихось посад. я сама весь цей час обирала якими будуть мої стосунки, хоч можливо і десь мріяла про інше. я дуже чітко знаю зого хочу, і не обирала нічого тому, що воно мені не подобалось, але не мала відваги, щоб сказати про це. бо там я була б нещаслива.

пруха

{ 06:55, Понедельник 22 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
после стольких часов ожидания, если все-таки что-то происходит, оно все-равно происходит неожиданно. как только я переболела Игорем, неожиданно начали появляться другие, совершенно невообразимые знакомства. стоило лишь перестать бороться с этим наваждением, как оно само собой развеялось. счастливый вечер. все убежала готовить вишневый пирог %)
@настроение: хорошее

приземленість

{ 01:45, Суббота 20 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
так важко на серці, що цей внутрішній тиск просто придавлює до землі, ледве не щокою до бруківки. а так хочеться жити. десь летіти. і легко. дихати легко. як тоді у горах. коли ніщо не сколихне тиші. є лише твоє дихання і краса, якою дихаєш. а тут життя. буденщина. і так важко на серці. і так багато знаків запитання і знаків оклику і так мало слів, зате багато емоцій, негативних і багато байдужості.важко летіти, коли серце закопане на кладовищі, на три метри у глиб. важко навіть дихати. важко любити. а так хочеться. не просто любити. а летіти на тих крилах. а воно шалено калатає десь глибоко в землі. і глухо б*ється об кришку гробу. і сумний цвинтар навколо. і що поробиш, коли на серці лежить бетонна плита невизначеності, і годі шукати безтурботності. годі намагатись летіти, коли сил нема. а серце калатає мов дзвін, мов набат перед бурею, перед останньою борнею за життя. я знову з надією чекатиму всітанку, щоб у тій передсвітанковій імлі віднайти надію, побачити Сонце і вже не сумніватися, що воно зійде. просто знати - воно є! тоді я жива. тоді вершті зможу вдихнути на повні груди. і вже не в силі приховувати сльози ридатиму від щастя. а поки. я жеврітиму. я дихатиму на ладан, щоб все-таки дочекатися весни. щоб врешті зазирнувши до спорожнілого гробу, зітхнути із полегшенням. мене там нема. я жива. я врешті жива. не шкодую, за дев*ятьма життями кішки, ані за можливістю відродитися баобабом, ані за минулим життям. у мене є лише сьогодні. бо завтра вже вічність. бо сьогодні я вдивляюсь у вічність а вічність вдивляється у мої вікна. і ми посміхаємося навзаєм. приємно отак дружити знаючи. що є сьогодні. вічність попереду. є лише сьогодні і вічність попереду. чуєш? кажу своїй заспаній душі, що сидить сичем на надгробку моїх мрій і сподівань, і з тугою нявчить час-від-часу зітхаючи за небом. а Небо дивиться мені у вічі і посміхається, бо знає що вже є у мені. що жиев у цьому птахові і чверть століття чекає, коли вже нарешті той кинеться в Його обійми і перестане вдавати сплячого у ясний день, перестане втікати у морок ночі, і нареші злетить, забувши про стару ілюзію пінгвінячості, яку світ нав*язав йому. а летітиме, ширятиме і житиме власним життям і вже більше ніколи не потребуватиме нічого і нікого крім неба, вже більше не питиме життя інших, бо матиме своє власне.
@музыка: Joe Hisaishi

страх

{ 01:28, Пятница 19 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
уфф.вернулась после собеседования. вроде ничего занимательного. вот только чувства зашкаливают. я жутко боюсь что меня возьмут на эту работу. следовательно придется меняться. а я уже так привыкла к роли бомжеватого вида ребенка. в кои то 25. надо будет становиться бизнес-вумен и фсе такое. я боюсь что беззабонтому детству приходит конец. надо браться за настоящую работу. потому и прогуляла первое предложение работы, потому и на второе пошла даже не накрасившись, едва ли не в джинсах. мне бы маленьку компанию, мало дел и тихий офис, в окружении мужчин. да-да. там по-крайней мере нет этих женских склоков и зависти. они не умеют так жестко играть. впрочем я мечтала о такой работе. это громадный шаг в карьере. но вопрос лишь в том надо оно мне. ведь потом пути назад не будет. это круто. но я все еще боюсь. оказывается я больше боюсь громадного роста чем громадного провала. обними меня мой плюшевый мишка. и скажи что все будет хорошо.
@настроение: убитое
@музыка: реклама

белая роза, пивнушка и я...

{ 10:31, Четверг 18 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 1 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
ну и денек. вначале я проспала собеседование, а мне лишь вежливо предложили придти завтра в удобное время. потом колобок. звонил частыми очередями, будто провинившийся мальчик, главы, планы, разговоры. но предже я купила белую розу умершему в этот день другу. а пивнушка, еле ноги унесла, чтобы не зависнуть там. выводы из разговора... иногда надо принять неудачи и даже не дергаться чтобы что-то исправить. переболеть как ветрянкой (хи-хи). еще я поняла, что больше не болею игорем. больше нет. год прошел и закончился. может еще капельку максом, но это было так давно. а игорь лишь облачко, расстаявшее облачко. и все. а я устала. как лошадь. а завтра будет день опять.
@музыка: Эния

{ 09:59, Среда 17 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
важко. навіть писати.

лист

{ 06:39, Вторник 16 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
Боже, яка це радість отримати листа від старого друга, якого не бачила стільки років поспіль. Яка радість бути щирою. Бути собою. і вже давно нічого не пояснювати. просто бути)).
@настроение: nice to meet you

любов...

{ 02:50, Пятница 12 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
сьогодні почуваюся засмученою, тільки тому, що хтось любить мене і дає навіть більше, ніж це можливо, але менше, ніж того хочу я. така от зажерливість любові. я хочу ще більше любові, ще більше уваги, ще більше грошей, ще більше бути потрібною, ще більше бути любленою, ще більше комфорту і близькості. така от небезпечна зажерливість. така от прірва пожадання. постійне незадоволення отриманим. постійний біль самобичування, чому стільки, а не більше, і постйний брак вдячності за ту велику кількість доброго...
@настроение: паскудне

...

{ 09:22, Четверг 11 Февраль 2010 } { Написано в дух } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
нічого так не прагну як часу із Ним.
@музыка: Аян Шоу

номер...

{ 02:20, Четверг 11 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
ха-ха..ха.ха..ха.весело и печально. колобок сегодня уезжает. уныло хлюпает нижняя губа. придется ждать до вторника, чтобы опять нагрянуть в гости. как все-таки я к нему привязана, я просто обожаю это существо. уф. надо собираться на собеседование. не знаю еще зачем мне именно эта работа. но это номер один в моем новом списке, получить работу. номер 0 - наконец пойти к исповеди. номер2 поновиться в универе. уф. вчера чувствовала себя просто невменяемой, после одного разговора с колобком, будто по мне проехались асфальтным катком. я и не я. меня как будто перенесли вдругую галактику, а не вернули домой, не помню когда это случилось. будто вселенная остановилась, чтобы провести маленькую экскурсию в будущее. а я как маленький ребенок смотрю на все это с замиранием сердца. и тут вопрос, а я вообще жива??
@музыка: что-то гремит

no more

{ 03:23, Вторник 9 Февраль 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
Боже, ну це вже нестерпно, я роблю якісь кроки і все марно, навіть тиша навіть там, де раніше просто обривався телефон. Боже, як мені страшно. Що я роблю не так. а все що роблю один великий провал. просто вже більше не можу.
@музыка: Nigel Kennedy & Jaz Coleman

наснилось

{ 10:05, Суббота 6 Февраль 2010 } { Написано в просто сны } { 0 коментариев } { Коментировать } { Ссылка }
сьогодні наснилось небо Іспанії...
@настроение: джаз
@музыка: Аян Шоу

{ Предыдущая } { Страницы 1 of 9 } { Следующая }

Обо мне

Главная
Мой профиль
Архивы
Друзья
Фотоальбом

«  Декабрь 2018  »
ПоВтСрЧеПяСуВо
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 

Ссылки

Создать дневник

Категории

просто сны
дух
душа
мысли вслух
ненаписанные картины
Созерцание небес

Последние записи

Ѕез названи¤
ку-ку
неповна енциклопедія моїх страхів
реализм в серых тонах
Ѕез названи¤

Друзья

Woskresshaja
Twilight
skycat
magentaaaa